Золота осінь Великої Перемоги

Осінь сорок четвертого року
Запалила нам Вічний вогонь.
Ю. Боршош-Кум’ятський

70 років відділяють нас від тих осінніх жовтневих днів 1944 року, коли останній гітлерівський солдат залишив українську землю. 28 жовтня завершилися важкі кровопролитні бої за визволення всієї України, з нашої рідної землі було вигнано останніх німецько-фашистських загарбників. Цей день знаменною датою увійшов до Календаря історії нашої держави і, зокрема, Закарпаття. На два дні раніше, сім десятиліть тому – 26 жовтня 1944 року,  було звільнено і наше рідне Мукачево.
Тож з нагоди таких вікопомних дат в історії нашого краю Мукачівська міська центральна бібліотека  ім. О.Духновича 23 жовтня провела вечір-зустріч з ветеранами Великої Вітчизняної війни „Пам’ять про все і про всіх”.
Про створення 4 Українського фронту, хід Карпатської операції, в результаті якої були звільнені закарпатські міста і села, радість місцевого населення від зустрічі з визволителями, і, на жаль, про трагічні втрати у роки війни, а також про бойові дії, які відбувалися за визволення Мукачева, історію грізної бойової машини – легендарної тридцять четвірки встановленої у скверику перед заводом „Мукачівприлад”, вела мову провідний бібліотекар сектору краєзнавчої літератури Мукачівської міської центральної бібліотеки  ім. О.Духновича Тетяна Туряниця.

Цікавою і пізнавальною для юних учасників зустрічі – учнів Мукачівської ЗОШ №10, була розповідь Раїси Андріївни Мойсей, екскурсовода, голови товариства російської культури „Русский дом”, про оборонну лінію в Карпатах, так звану „Лінію Арпада”, що створювалася угорськими військами в Східних Карпатах у 1943-1944 роках проти наступаючої Червоної Армії. 

З особливим хвилюванням і щемом в душі присутні слухали спогади найповажніших гостей зустрічі – сивочолих ветеранів Великої Вітчизняної війни – Русінова Олександра Петровича та Ткачова Івана Івановича, які не дивлячись на свій поважний вік є активними учасниками громадсько-культурного життя міста.

Свій бойовий шлях ветеран Великої Вітчизняної війни Іван Іванович Ткачов розпочав з перших днів війни далекого 1944 року. Він, один із тих, хто  у складі 119 полку 13 стрілецької дивізії брав участь в прориві блокади Ленінграду з боку Синявських боліт. „Щодня ми слухали радіо, раділи за кожне звільнене місто і село та були впевнені, що вже ніколи ворог не ступить на нашу землю, – ділився спогадами Іван Іванович, – а сьогодні душа болить, коли бачиш голодних, не взутих і не одягнутих солдатів, які ціною власного життя нині боронять нашу державу”. За словами ветерана, вижити в складних умовах (адже він пройшов війну з перших і до останніх днів, був поранений) допомагали оптимізм і глибока віра в перемогу над фашизмом. Його ентузіазму і життєвій енергії можна позаздрити, Івану Івановичу – 91, а він, як мовиться, завжди в строю – займає відповідальну посаду заступника голови ветеранської громадської організації „Інваліди Другої світової війни та Армії України”, є активним учасником відомого хорового колективу Товариства російської культури „Русский дом”, радо зустрічається з молоддю.

Олександр Петрович Русинов зустрів війну у далекому Уральському селі. 15-річним юнаком, в липні 1941 року, добровільно вступив у лави Червоної Армії. Був мінометником, приймав участь у визволенні Прибалтики та Білорусії. У жовтні 1944 року, коли йшли бої за визволення Закарпаття, його полк уже був на території Німеччини. „Всі роки війни Всевишній оберігав мене від ворожих пуль, – згадував Олександр Петрович, – але за два тижні до її закінчення я був важко поранений і своє 19-річчя зустрів у польовому госпіталі”. У своєму виступі ветеран, зі сльозами на очах, нагадував юним гостям бібліотеки, про мільйони людей, які боролися до останнього подиху за мирне небо для прийдешніх поколінь, ціною власного життя здобуваючи Перемогу, закликаючи їх берегти світлу пам’ять про визволителів.
Хвилиною мовчання учасники зустрічі вшанували героїчний подвиг і жертовність народу в роки Другої світової війни, із сумом та великою тривогою згадуючи сучасні трагічні події в Україні, її героїв, які віддають своє життя в ім’я миру та свободи рідної землі.
Війна – це горе, сум страждання,
Це біль розлуки й море сліз.
„Вождям” не буде оправдання,
Хто у криваву бойню вліз...
Ці слова із вірша „Війна”, мукачівського поета, цьогорічного лауреата міської літературної премії ім. Ю. Мейгеша, голови літоб’єднання „Рідне слово” Михайла Шушкевича, який також був присутній на зустрічі. Поет зізнався, що війна не обійшла стороною і їхню родину, забравши життя рідного і двоюрідного братів та багатьох односельчан. Тому й пише вірші, щоб закарбувати у слові пам’ять про подвиг і застерегти від нової чуми.
Попурі із легендарних пісень, які піднімали бойовий дух, допомагали вижити, народжували гордість та надію у душах фронтовиків, виконували учасниці ансамблю „Сударушки”. З уст Тетяни Цвєткової та Людмили Красняник прозвучала одна із найбільш популярних пісень у роки Великої Вітчизняної – „Студенточка”, а пісня „Моя любимая”, у виконанні Валентина Крючкова, розчулила серця усіх присутніх.

Зворушливі зустрічі-свідчення живих очевидців драматичних і героїчних сторінок нашої історії допомагають молоді усвідомити всю глибину історичної величі народного подвигу, несуть в собі високий емоційний заряд і сприяють вихованню високих моральних якостей та духу патріотизму.


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Презентація книги Володимира Маслова „Материя чувств”

”НІ – насильству в сім’ї”

Година спілкування