Вишивана моя Україна

   ВИШИВАНКА – національна святиня, бо символізує собою і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь-зв’язок, що не переривається віками. Вишиванку передають з роду в рід, зберігають як безцінну реліквію.

   Вишивання — це давнє заняття людей в Україні, йому тисячі років! Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку і щасливу дорогу. На барвистих вишитих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб, як найбільшу і найдорожчу святиню, бо хліб — це саме життя. Прикрашали рушниками домівку і вони оберігали її від злих духів; вивішували рушники над образами і над світлинами дорогих людей; над вікнами і над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.

Але найкращим оберегом була вишита сорочка, бо вона захищала не тільки тіло від хвороб, але й душу від злих духів. Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, думи, мрії і світлі надії, щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними, справжніми українцями. 

   І донечці мати вишивала сорочечку, але до того часу, поки дівчинка вже підросла і сама навчилася уміло вишивати. А вчилися дівчатка вишивати з раннього дитинства, щоб стати майстринею. А як навчилися, то кожна собі вишивала та так майстерно, щоб сорочка була найкращою, якої нема ні в кого, проявляли свою фантазію, творчість, видумку, старання... Вишиванням займалися переважно дівчата й жінки. Багато вишивали дівчата на вечорницях довгими осінніми та зимовими вечорами.

   Крім того, вишивання, як національна традиція, сприяла формуванню у дівчат і жінок терпіння, наполегливості, відчуття краси, бажання творити добро, дбати про дорогих і милих серцю людей. Що й казати, адже дівчина мусила вишити милому-судженому сорочку, хустинку, рушники — це було найкращим показником її працьовитості і таланту, її смаку. То ж кожна дівчина вишивала свій неповторний узор, який відрізнявся від усіх інших і виражав настрій і думки, її ставлення до людей, до природи і краси навколишнього світу. В цьому була закладена глибока народна філософія.

Вишиті сорочки настільки вдало вирізняють українців з поміж інших націй та підкреслюють їх автентичність, що з давніх часів стали своєрідним символом українського народу. Про те сьогодні треба ще пошукати дійсно талановитих та старанних майстринь, які б займались виготовленням одягу в давніх традиціях. Але і до нашого часу мистецтво створення одягу в національному стилі продовжує відроджуватись та набувати своєї популярності. 

  Отож, напередодні свята Дня вишиванки у нашій бібліотеці було проведено молодіжну тусівку «Вишивана моя Україна». Ми переглянули фільм «Код нації», який викликав багато патріотичних емоцій. Всі радо поділилися своїми думками про фільм, вишиванку та українські традиції загалом. Присутні дізналися зокрема про історію вишивки Закарпаття та Мукачівщини. Зацікавленіст виклакала книжкова виставка, облаштована у читальному залі. Гостями свята були студенти Мукачівського аграрарного колледж, Кооперативного колледжу та Військового ліцею, наші читачі. Родзинкою свята став наш гість та читач нашої бібліотеки ім.О.Духновича із міста Саппоро (SAPPORO) , що у Японії, Аджі Том Яка, який залюбки привітав чарівну молодь Мукачево японською мовою з святом Вишиванки та прийняв участь у нашій фото сесії. Все, як завжди, вийшло яскраво, молодіжно та весело. Більше розкажуть наші фото.

   Вишиванка – чи то вишита сорочка, що в її орнаменті зазвичай відображено місцеві особливості та символіка – це для українця не лише одяг, не лише вбрання, яке вдягається у найважливіші дні життя або на свята. Це символ приналежності до роду та нації, ознака українськості, приналежності до свідомої спільноти, яка усупереч всьому пробиває собі шлях і утримує самобутність України.

  Тож носімо на долю і щастя вишиванку, це наш український космос і наш національний оберіг…