”НІ – насильству в сім’ї”

                                                            Забуттю не підлягає!
          Щороку у третю неділю травня ми вшановуємо пам’ять жертв політичних репресій.
         „Забуттю не підлягає...”, під такою назвою у Мукачівській міській центральній бібліотеці ім. О. Духновича 21 травня пройшов урок мужності з учнями Мукачівського військового ліцею-інтернату. Ведучі просвітницького заходу, бібліотекарі відділу обслуговування – Світлана Ковач, Марія Мікла та Тетяна Туряниця наводили у розповіді жахливі статистичні дані про мільйони закатованих, вбитих і понівечених роками страшного терору, зачитували спогади колишніх в’язнів концентраційних таборів, декламували поезії репресованих закарпатських поетів: Софії Малильо, Юрія Чорі, Василя Скрипки, Ярослава Тулайдана, творчість яких довгий час була заборонена та запросили присутніх хвилиною мовчання вшанувати пам’ять закатованих тоталітарним режимом.

Гостем бібліотеки цього дня був Михайло Федорович Славуник, якого у 1949 році було засуджено на 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та п’ять років позбавлення громадянських прав. Важкі роки випробувань дали про себе знати. Та незважаючи на не надто міцне здоров’я, перенісши інсульт, Михайло Федорович активно долучається до культурно-громадського життя міста. Тому й цього дня прийшов до бібліотеки розповісти про страшні роки випробувань, які випали на долю українського народу та закарпатців зокрема. Його історія дуже схожа на історії всіх, хто виявився „неблагонадійним”, „ворогом народу”. Трагічна доля випала на цілу сім’ю Славуників: у 1949 році його разом з батьком, рідним та двоюрідним братами було заарештовано. Михайлу Федоровичу пред’явили звинувачення як учаснику організації українських націоналістів, який провадив активну антирадянську діяльність. У таборах Тайшета і Братська валив ліс, ремонтував військові машини, був сантехніком, будівельником. Після смерті Сталіна справа Михайла Славуника була переглянута і 1956 року його було достроково звільнено. За кілька місяців після нього повернувся із Мордовських таборів батько, рідний брат загинув у Карагандинських таборах, а про двоюрідного не знайшлося ніяких відомостей. Повернувшись на Закарпаття, Михайло Федорович зазнав усього приниження, яким радянська система „винагороджувала” навіть тих, хто вижив наперекір усім бідам. „Було дуже важко. Без прописки не брали на роботу, батьківське майно було знищене дощенту. Та оптимізм, віра і добрі люди допомогли вижити і стояти тут поруч з вами”,  – розповідав пан Михайло.

Із словами вдячності до гостя та власними спогадами про рідних, які також зазнали гонінь з боку тогочасної тоталітарної системи, виступив начальник роти військового ліцею, підполковник Ігор Борисович Ободовський. Він  акцентував увагу ліцеїстів на героїзмі та мужності духу українських патріотів, які перебуваючи в тюрмах, страждаючи від непосильної праці та фізичних мук були сповнені безмежної любові до своєї Вітчизни. Щирі слова подяки за співпрацю та значну роботу із збереження історичної пам’яті українського народу він висловив працівникам бібліотеки.

Під час бібліографічного огляду документів, представлених на книжково-ілюстративній виставці „Репресії, жертви, розтоптана мрія...”, бібліотекарі звернули увагу учасників зустрічі на книги, які розповідають про наших краян, які пройшли крізь пекло гулагівських концтаборів.

Спілкування з паном Михайлом продовжилося навіть по закінченні просвітницького заходу. Ліцеїстів цікавило багато питань: як жили в’язні в таборах, якою їжею кормили ув’язнених, чи були закарпатці разом з ним у таборі тощо. Вони переглядали газету „Старий Замок Паланок”, у якій була вміщена стаття про родину Славуників, а також мали можливість потримати в руках пам’ятну медаль з нагоди відзначення 75-річчя проголошення незалежності Карпатської України, яку Михайлу Федоровичу вручили на урочистому відзначенні подій на Красному полі.

Стоячи, віддавали майбутні захисники честь колишньому „неблагонадійному”, а нині голові міськрайонного товариства політв’язнів та репресованих. Схвильований такою увагою, Михайло Федорович щиро дякував всім та зичив молодим юнакам міцного здоров’я, витримки, мужності і віри у краще майбутнє.