“Мій вибір - моє майбутнє!”

  Мукачівською міською центральною бібліотекою ім. О. Духновича спільно з Мукачівським міським центром зайнятості за підтримки міського управління освіти Мукачівського міськвиконкому проведено І-й етап обласного заочного конкурсу творів-роздумів “Мій вибір - моє майбутнє!” ініційованим Закарпатським обласним центром зайнятості. 

   На конкурс були представлені 14 творчих робіт учнів 9-11 класів загальноосвітніх шкіл міста.

    Днями відбулося підведення підсумків І-го етапу конкурсу поважним журі до складу якого увійшли: Долинська Любов Михайлівна – викладач української мови та літератури Мукачівського торгівельно-економічного коледжу; Рибар Тетяна Стефанівна – поетеса, письменниця, голова літературного об’єднання “Рідне слово»; Коваленко Оксана Володимирівна – спеціаліст Мукачівського міського центру зайнятості; Дьордь Олена Василівна – заст. директора ЦБС по роботі з дітьми;; Лещинець Світлана Василівна – бібліотекар юнацького абонементу центральної бібліотеки ім.. О. Духновича. 

    Переможцями стали: Пронтекер Даніела - учениця 9 класу НВК №6; Кідалова Уляна - учениця 10 класу ЗОШ № 20 та Марейчева Валерія - учениця 11 класу СШ з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів №4.

    Вітаємо переможців та бажаємо їм подальших звершень у фіналі.

     Пропонуємо і Вам ознайомитися із творчими роботами переможців першого етапу конкурсу.

Мій вибір — моє майбутнє

Життя постійно підносить подарунки. Якщо не планувати все до дрібниць, справи йдуть краще, ніж ти сподівався.

(Дженніфер Моррісон)

Що таке майбутнє? Що постає перед очима, коли ми чуємо це слово? Чому одні бачать технічний прогрес, а інші — кінець світу? Чому деякі працюватимуть у науковій сфері, а деякі оберуть спорт?

На всі питання відповідь одна: тому що відрізняється наше минуле і теперішнє. Вони — ті складові, які будують майбутнє, — визначають і наш вибір, і здатність обирати. Хтось виховувався без права на це і тепер не вміє ним скористатися. Дехто заплутався у лабіринті власних бажань і загальних стереотипів. А одній дівчинці завжди говорили: “Лови будь-які можливості, якщо впевнена, що це принесе щастя”.

Цією дівчинкою була я, а вчили мене мої батьки. Своїм прикладом вони ніби казали: “Існують рішення, які змінять твоє майбутнє на краще. Якими б вони шаленими не були, будь достатньо хороброю і розумною, щоб їх прийняти. Хоробрість потрібна, аби довести справу до кінця, а розум — аби подумати про наслідки”.

Усе наше майбутнє — наслідок минулого чи теперішнього. Ідеї моїх батьків про вибір були насінням, яке пустило міцні корені у моїй душі. Самим наслідком стало те, що я усвідомлюю, куди йду і навіщо, що робитиму в майбутньому. Я хочу створити міцну і люблячу родину, схожу на ту, у якій я живу і яку бачу кожного дня перед собою. Навіть якщо вона не буде такою великою, як моя сім'я зараз, я хочу бути щасливою і робити щасливими інших.

Наслідком стала не тільки ця мрія, але й реальний вибір. Попереду екзамени, зовсім поблизу ховається питання про майбутню професію, а позаду — мій невеликий досвід і поради від людей, старших за мене. Настільки різні поради, що я плутаюся у них більше, ніж у власних думках. Одні хочуть, аби я стала педагогом, інші — юристом чи журналістом. Нещодавно я пригадувала кожний момент, коли у мою голову приходила ідея щодо майбутньої професії. Ось мені п'ять років, я йду до мами і розповідаю про те, як стану кухарем. Ми їдемо в автомобілі, мені дев'ять, і я хочу працювати в поліції, про що одразу ж говорю батькам. Мені дванадцять, і моя заповітна мрія — викладати у школі...

Зараз мені шістнадцять, і я не знаю, що робити з цією інформацією! До того моменту, коли спогади стають завершеними. У кінці кожного з них хтось — подруга, родич чи вчитель — говорить: “Але це твій вибір.”

Твій вибір. Твій вибір. Твій вибір...

Два слова. Багато роздумів.

Переді мною — безліч можливостей. Попереду — вибір майбутнього життя, яке я не хочу змарнувати. Попереду шанс покращити себе і світ навколо.

Макс Фрай казав: “Любити треба шлях, а не кінцевий пункт, яким би він не був”. Життя часто порівнюють з дорогою, якою ми йдемо. Для когось вона цілком вкрита тереном, для когось — ніжними пелюстками, але найчастіше вона має і те, і інше. Я люблю подорожувати цим шляхом, люблю зцілювати подерті колючками ноги лагідними квітами. Люблю бачити світло й радість на темному тлі труднощів.

Тому я обираю різноманітність. Я хочу спробувати чи не усі професії, аби знайти свою справу, відвідати чи не усі місця у світі, аби знайти те, де я буду щасливою. Мені подобається, що, наприклад, актори іноді змінюють своє амплуа, а письменники — теми, на які пишуть. Моя мета — спробувати себе у різних ролях і сценаріях, як у прямому сенсі, так і в переносному. Побути і репетитором, і письменником; і готувати вишукані страви, і шукати зниклих людей. Знаю, для цього потрібно щоденно вчитися, зазнавати труднощів й невдач, зустрічатися з неприємностями. Коли я робила свої перші кроки, я вже зіткнулася з цим, зможу і знову. Перепонами можуть стати спроби переконати мене в тому, що цей вибір неправильний. Несподіванками — негативне ставлення до того, що я не збираюся сидіти на місці і гаяти час. Але навіщо мені стабільна робота, яка не буде цікавою? Навіщо бачити кожного дня одні й ті ж самі місця, якщо можна подорожувати і бачити більше? Нащо планувати усе до дрібниць, якщо життя після цього стане нудним?

Можливо, моя зухвалість здається занадто великою, але вона спирається на розум.

Можливо, мій вибір — занадто ризикований і нестандартний, але це моє майбутнє, яке обираю я.

Уляна Кідалова

Що таке майбутнє? Коли воно починається і що на нього впливає?

Ці питання здаються філософськими, відповідь на які знайти дуже важко.

Можливо, її просто нема. Так само, як нема і визначеної відповіді на

питання про зміст майбутнього і його сенс. Адже для кожного з нас воно

різне і залежить від різних речей.

Моє майбутнє - це невідома, прихована поки що від мене матерія. Але якою я хочу її зробити? Час від часу я думаю про свою професію через кілька років, свою сім’ю, яку створю через десяток літ або мою особистість, котра зміниться чи залишиться такою самою під вагою численних років та чималих подій.

Яким я бачу себе фахівцем? На це питання не так вже і легко відповісти. Вчора я заплющила очі і побачила жінку. Вона сиділа навпроти дзеркала в гримерці, поправляла зачіску і випадково торкалася букету квітів на столі, загорнутого в папір, який шурхотів від кожного дотику. Сьогодні я бачу зовсім інший образ - це людина, котра йде холодними вулицями, навіть мчить до свого теплого дому. Там вона скидає пальто і сідає за стіл, де ще з вчорашнього дня на неї чекають незавершені тексти, сюжети з відкритим фіналом та герої, що не дограли свої ролі. А завтра? Можливо, завтра я споглядатиму спокійну вчительку, яка сидить за столом і затримує на собі погляди тридцяти дітей. Вони, ще не сформовані персоналії, очікують від свого педагога тієї частинки невичерпних знань, схованих в зрілій, сповненій досвідом голові.

А яка з мене буде мати чи дружина? Поки що мені важко це спрогнозувати, але моїй увазі представлений головний приклад для наслідування - моя власна матір. Я дивлюся на неї і, чим старшою стаю, тим виразніше сприймаю її постать у цьому амплуа. З чимось я згідна і з задоволенням наслідуватиму, а з чимось - не зовсім хотіла би змінити, коли матиму власну сім’ю. Розрив поколінь чи ні, але зараз я лише глядач цього бурхливого світу заклопотаних домогосподарок, ласкавих мам та люблячих жінок. Моя єдина роль в ньому - брати для себе все те, що здається найкращим, аби в майбутньому створити власну сім’ю, міцну та щасливу.

Не варто забувати і про особистість, яка з плином часу, звичайно, зміниться. Як би прикро це не звучало, але неможливо завжди залишатися таким, як ти є. Життя - непередбачувана річ. Ти ніколи не знаєш, що станеться, й іноді треба бути проворним, як змія - вміти підлаштуватись під події і знайти собі місце під сонцем. Водночас, образ пристосуванки мені також немилий, адже втрата усіх життєвих принципів означає повну втрату себе і існування заради примітивної особистої вигоди. До того ж, на мою думку, найважливішим у людині є не тільки багатство душі, а й вміння задіяти ці дорогоцінні ресурси в реальність. Як кажуть, мало бути розумним, потрібно ще навчитися використовувати цей розум.

Моя позиція здається невизначеною. Скоріш за все, так воно і є. Я не знаю точно, що буде завтра, через кілька років або в глибокій старості. Проте, єдине, в чому я впевнена на всі сто - це те, що моє майбутнє буде. Воно твориться кожного дня, починаючи від звуку будильника і закінчуючи невідомими, недосяжними далями, які я досягну на своєму життєвому шляху. І саме від мене залежить, як мені вдасться пройти цю нелегку, але таку захоплюючу дорогу.

Валерія Марейчева

Усі професії потрібні і важливі. Я твердо переконана в цьому. Але кожен обирає свій шлях. Цей вибір залежить від здібностей людини,від прагнення йти до успіху і знайти улюблену справу свого життя. Думаю,ще серед усіх професій є такі,без яких людство не може обійтися,які потрібні завжди і скрізь,за будь-яких обставині чи то війна,чи мирне життя. Це вчитель і лікар. Мені пощастило,бо я навчаюся в школі,де панує культ знань,де працюють справжні майстри своєї справи. На кожному уроці доброзичлива атмосфера,відчувається,що педагог не просто прагне вчити,ставити оцінки,а намагається зацікавити учнів, викликати інтерес до теми. Такою є моя улюблена вчителька української мови та літератури. У своїй роботі вона вміло використовує різні методи та прийоми навчання. Коли пояснює новий матеріал,то всі замовкають і з цікавістю прислухаються до кожного слова. На цих уроках ми забуваємо про все і повністю вливаємося в процес навчання. Хочеться, щоб ці хвилини ніколи не закінчувалися. Для мене знання — це мудрість,упевненість,досвіді саме від учителя ми беремо їх у доросле життя. А ще я дуже люблю дітей. Вони надзвичайно

щирі,відкриті,безпосередні. З ними цікаво,їх допитливість приваблює. Ось чому я вирішила у майбутньому стати вчителем. Учитель не тільки веде у світ знань,а й вчить бути людиною.

Поет І.Драч влучно відзначив:

Нема тихішої роботи,ніж учительська,

Нема виснажливішої роботи,

Де нерви паляться,мов хмиз сухий,

Де серце рветься в клекоті і чаді,

Але нема щасливішої ролі Коли Людина з рук твоїх,Людино,

Іде у світ,на краплю світ людніє.

Це справді благородна мета — працювати для майбутнього,сіяти зерна світлого і доброго,щоб вони зійшли в душах молодого покоління. Справжній учитель не байдужий до долі своїх учнів,він радіє за них і хвилюється про них,будь-коли підкаже і допоможе.

Ось що найбільше мене приваблює у цій професії. І якщо я зумію дати учням не тільки знання,а й навчити їх людяності,порядності,значить я зробила правильний вибір. Намагатимуся жити так,як навчатиму, — відкрито й чесно. Залишивши у кожній дитині частинку свого серця,я справді стану щасливою. І,можливо,наше суспільство буде щасливим теж.

Пронтекер Даніела